Новини

Особливості розвитку радянської архітектури (ч.1)

В основі формування принципів радянської архітектури також були суспільні міфи свого часу. В окремі періоди радянська архітектура була у самому авнгарді модерністських тенденцій в культурі, але велика кількість дуже сміливих утопічник ідей у поєднані з економічною неможливістю їх реального втілення створили специфічну картину розвитку радянської архітектури зокрема як невід’ємної частини тогочасного процесу.

Відомий російський теоретик архітектури А. В. Іконников запропонував систему послідовності періодів історії радянської архітектури.

1917 – 1923 роки – конкурентний пошук романтичного образу архітектури у паперових експериментах, який відображав естетичні утопії, що грунтувались на авангардних (прогресивних) ідеях. Це перш за все відображення міфу техніки. Машина як відполірований механізм, що рухається з волі людини, викликала шалений захват митців. Образ машини, що була чимось зовсім новим і тому більш функціональним, міцним й економічним, можливо, розумнішим, був майже втіленням мрії про казкове нове життя. Тому здавалося, якщо архітектура хоч трішки буде схожа на машину, то вона теж стане більш красивою та корисною. Та не має значення, що ця архітектура тепер лише на папері, головне – це пошук нових форм, які можна порівняти з «її величністю» машиною.

1923 – 1931 роки – перемога утопій архітектурного авнгарду, орієнтованих на зразки «машинного віку», що були втіленні у життя. Це яскраво відобразилося в зразках промислової архітектури. Але взагалі те, що можна було збудувати в країні, економіка якої опинилися на дуже низькому рівні внаслідок революцій та громадської війни, дуже відрізнялося від паріння архітектурної думки, тому центр уваги архітекторів потроху зміщується до нової утопії – створення умов для загальнолюдського щастя. Загального для усіх незалежно від індивідуальних потреб і вподобань. Архітектори виявили велику зацікавленість новітніми принципами житлового будівництва.

1931 – 1941 роки – дуже відчувається велике провалля між сміливістю архітектурної авангардної думки та наявним розвитком промисловості країни. На зміну революційному авангардові приходить утопія «вічних цінностей нового суспільства», яка впроваджує образи розквіту суспільства у вигляді неокласичних архітектурних зразків. Нова влада починає відчувати себе впевненіше, і тому радянська архітектура з авангарду революційних ідей стає провідником думки панівних верхів. Стає відчутним суттєвий розрив між уявленнями народу та інтелігенції про сутність мистецтва, тому естетика архітектури примусово стає зрозумілішою для народних мас.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *